Порядок звернення до суду

Порядок звернення до судових органів визначається: Цивільним процесуальним кодексом України, Кримінальним процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, Господарським процесуальним кодексом України, Законом „Про Конституційний Суд України".

Перед тим, як звернутись до загального суду із заявою, слід хоча б побіжно ознайомитись з найбільш важливими статтями Цивільного процесуального кодексу України.

Отже, для ініціювання цивільної справи у суді особа подає позовну заяву до суду першої інстанції, де ця заява реєструється і передається судді цього ж суду.

У порядку цивільного судочинства суди першої інстанції розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних та трудових відносин. Також суд розглядає спори, що виникають з інших правовідносин, якщо розгляд таких справ не віднесено законом до інших правил судочинства.

Тобто, за правилами цивільного процесу розглядаються всі справи, які не входять до справ, передбачених до розгляду за правилами кримінального, господарського, адміністративного та конституційного судочинства.

Цивільний процесуальний кодекс України визначає три види провадження у суді:

·  наказне провадження - видання судових наказів щодо вимог, визначених у статті 96 ЦПК (про стягнення нарахованої, але невиплаченої зарплати, про виконання вимоги, яка ґрунтується на правочині, вчиненому у письмовій формі, про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника);

·  позовне провадження - для абсолютної більшості цивільних справ;

·  окреме провадження для окремих категорій справ, визначених розділом IV ЦПК.         

У першій інстанції всі цивільні справи розглядаються професійним суддею одноособово.

Судом у складі одного професійного судді та двох народних засідателів розглядаються справи щодо:

·  обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

·  визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;

·  усиновлення;

·  надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;

·  обов'язкової госпіталізації до протитуберкульозного закладу.        У судах вищих інстанцій розгляд цивільних справ здійснюється професійними суддями колегіальне.

Закон встановлює, що питання про відкриття провадження чи відмову у провадженні має бути вирішено суддею не пізніше 10 днів з дня надходження заяви до суду.

Попереднє судове засідання у справі має бути призначено і проведено протягом одного місяця з дня відкриття провадження у цій справі.

Суд повинен розглянути і вирішити справу протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів — одного місяця.

З 1 вересня 2005 року в Україні набув чинності Кодекс адміністративного судочинства України (КАСУ). З цього часу запроваджено оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб за правилами адміністративного судочинства. Як йшлося вище, місцевими адміністративними судами є окружні адміністративні суди. Фактично ці суди розміщені в обласних центрах.

Проте, громадянин може звертатись до місцевого загального суду, як до адміністративного суду, якщо відповідачем є орган, посадова чи службова особа місцевого самоврядування, а також у випадку, коли мова йде про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Громадянин має право звернутися до адміністративного суду з адміністративним позовом, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного органу, органу місцевого самоврядування, їх посадових осіб під час здійснення ними управлінських функцій порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

По формі звернення відмінності незначні. В обох випадках мова йде про позовну заяву, до якої додаються відповідні докази, документи. В адміністративному позові, як і в цивільному позові, має бути чітко сформульовано, які ваші права порушені та яким чином їх можна відновити.

В адміністративному процесі обов'язок доказування законності рішення лежить на відповідачеві, тому позивач не зобов'язаний доводити незаконність рішення суб'єкта владних повноважень, йому лише необхідно довести факт порушення його права. Вимоги до адміністративного позову викладені у статті 106 КАСУ.

Кодексом адміністративного судочинства встановлюється, що для звернення з адміністративним позовом за захистом прав, свобод і інтересів встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас законами, та й самим Кодексом інколи встановлюються інші строки для звернення з адміністративним позовом (наприклад, у виборчих спорах вони є скороченими).

Перед тим, як ви звертаєтесь до суду з позовом, вам слід з'ясувати для себе, чи потрібно вам одразу заявляти про вжиття судом заходів для забезпечення позову, доки справа не буде розглянута судом.

Адже може статись так, що поки розглядається справа про повернення вам автомобіля, відповідач його продасть чи розіб'є (приклад умовний). Чи якщо ви оскаржуєте якесь рішення, наприклад, про вилучення у вас земельної ділянки, навіть у випадку виграшу такого адміністративного позову, ви можете залишитись без ділянки, яка буде відчужена на користь когось іншого.

Відтак, якщо у вас є побоювання, що протягом судового розгляду існує небезпека, що вашим правам чи законним інтересам може бути завдано непоправної шкоди, ви можете клопотати про вжиття судом заходів забезпечення позову.

У цивільному процесі такими засобами забезпечення позову можуть бути:

·  накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і перебувають у нього або в інших осіб;

·  заборона вчиняти певні дії;

·  встановлення обов'язку вчинити певні дії;

·  заборона іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання;

·  зупинення продажу описаного майна, якщо подано позов про право власності на це майно і про зняття з нього арешту;

·  зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;

·  передавання речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам

Досить часто забезпечення судом позову і отримання відповідачем ухвали про накладення арешту на майно стає важливим інструментом для укладення мирової угоди. Адже особа, на майно якої накладено арешт, не може не тільки нічого продати, але й купити (це стосується в першу чергу договорів купівлі-продажу, що посвідчуються нотаріально).

В адміністративному судочинстві ситуація схожа. Саме по собі подання адміністративного позову чи відкриття провадження за ним не зупиняють дію акта, що оскаржується, проте суд у порядку забезпечення позову може постановити ухвалу про зупинення дії рішення, його окремих положень чи про заборону вчиняти певні дії.

·  Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.

·  Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця.

Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо кінець строку припадає на день неробочий, то за останній день строку вважається перший після нього робочий день.

·  Перебіг строку, визначеного вказівкою на подію, яка має неминуче наступити, починається наступного дня після настання події.

·  Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчуються раніше, то строк закінчується в момент закінчення цього часу.

Цивільний процесуальний кодекс України передбачає для окремих категорій справ дещо інший порядок їх розгляду, ніж у позовному провадженні, оскільки у цих категоріях справ не йде мова про спір між сторонами.

Такі справи називають справами окремого провадження. Стаття 234 ЦПК встановлює, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про:

·  обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

·  надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

·  визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;

·  усиновлення;

·  встановлення фактів, що мають юридичне значення;

·  відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі;

·  передавання безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;

·  визнання спадщини відумерлою;

·  надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;

·  примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;